Taras Shevchenko's poem «To the Dead, the Living and the Unborn» («І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє»). English translation by Irina Zheleznova.


Taras Shevchenko. Self-portrait in a hat and coat. Paper, etching, 1860. (Тарас Шевченко. Автопортрет у шапці та кожусі. Папір, офорт, 1860.)

Taras Shevchenko. Self-portrait in a hat and coat. Paper, etching, 1860.
(Тарас Шевченко. Автопортрет у шапці та кожусі. Папір, офорт, 1860.)




      Taras Shevchenko

         TO THE DEAD,



Translated by Irina Zheleznova.

"If a man say, I love God, and
hateth his brother, he is a liar!"

(The First Epistle General оf John,
Chapter 4, Verse 20)

God's day passes: now 'tis morning,

Now 'tis dusk, now even.

Men and beasts and all things living

Sleep.... Alone I'm driven

Day and night, like one by Heaven

Cursed and damned, to weep at

This great world's most densely crowded,

At its many-peopled

Crossroads.... No one sees or hears me;

Deaf to feeling, blindly

Trade they do in Truth and Honour,

Irons change for irons.

God they mock, and yokes they fit on

Human necks and shoulders.

Grief they plant, and seeds of evil

Sow.... The crops — behold them! —

Well deserved are they by tillers

Such as these.... But cover

Not your ears, and list, you ninnies,

To my counsel. Love her,

Love your land, this quiet Eden,

This great ruin; kindly

Gaze on sweet Ukraine, your mother,

Burst the chains that bind you

And be friends to one another,

Friends and brothers!... Vainly

Seek you do, I vow, in Heaven

And in strange and alien

Lands the many things of wonder

That you crave. Pray, heed me:

In your house, your own, you'll find them —

Truth and strength and freedom.

There's only one Ukraine, and only

One Dnieper in the world — yet you

Go off to foreign parts and roam them

In search of what is good and true,

In search of freedom, holy freedom,

And holy brotherhood.... Hurrah!

Found, found at last, and borne in greedy

Delight from alien shores and far

To the Ukraine — words.... Yes, big-sounding,

High-flowing words, naught else. If God

Created you, you shout, 'twas not

To make you worship lies!... Confound it,

You are unchanged — you never cease

To bow, and scrape, and cringe, and fleece

Your brothers, growers of grain, and lightly

Dance off to foreign parts where you

Feel very much at home quite rightly,

And there bask in the Sun of Truth.

If but our misery you could

Take with you, and the treasures stolen

By your dear forebears, then, I vow,

The Dnieper and its ring of holy

Hills would be orphaned here and now!

If only you left us and no more came back here,

If only you croaked where it was you were reared! —

No mother would weep and no child sob, forsaken,

And ne'er your invective of God would they hear.

This earth, free of you, would stay clean
                                                     and unsullied,

This steppeland, unfettered, this air,
                                                 sweet and pure,

And men would not know or dyspise you for your

Contemptible ways born of malice and folly.

Come, bethink yourselves, be human,

Or the chained and fettered

With the lot of you, you monsters,

Their accounts will settle!

They will break their chains, and judgement

Pass on you. The Dnieper

And the hills will roar, rebellious!...

Ever wider, deeper

Will the streams of blood, your children's

Blood, become. The stormy

Sea they'll reach, a hundred crimson

Rivers.... None, I warn you,

None will help you, none defend you,

Son will turn on mother,

And in bitter hate and fury,

Brother slaughter brother.

Know: your sons will damn and curse you,

Smoke will dim the heavens.

Wash the filth off! Do not sully

God's clean image. Never

Tell your children they were born to

Lord it over others.

Deep into their souls, their very

Souls their artless brother

Peer he will and know whose glossy

Skin you wear. The better

The untaught will get and simple

Of the wise and lettered!

If you applied yourselves to study,

You'd learn to think, but no — the skies

You climb, and mumble, dazed and muddled:

"We are not we, I am not I!

All have I seen, all know," and even:

"There is no hell, there is no Heaven,

There is no God, God is a lie,

There's only 'self' and too a bony

And long-faced German." "Good, but only

What is this 'self'?"

"Our friend, the German,

Knows, we don't." You journeyed

Far to get such wondrous schooling,

Such a wealth of learning!

"Mongols, all of you!" your German

Friend will utter boldly.

Barebacked offspring of a ruler —

Tamerlane the Golden.

"Slavs!" he'll cry. "You're Slavs!" Deny it

I will not — descendants

Mean and wretched of a noble

Race. You've put your hands on

Jan Kollar, Safarik, Hanka

And devour them, feeding

On their brains. The robes of true-blue

Slavophils, my greedy

Friends, you proudly don. The Slavic

Tongues you've learned and mastered,

All of them save yours: forgotten

It remains.... No matter!

You will learn it from your German

Friend and faithful preacher,

And our history, I doubt not,

He will likewise teach you.

How you'll strut about and swagger!...

There you are — his word is

Your command, you strut and swagger,

And our tongue you murder.

Why, it even leaves your famous

Teacher somewhat puzzled,

Let alone the common people....

And what noise! What dazzling,

Pompous words: "Power, force," and also

"Harmony" and "music."

And our history — "an epic,

All things noble fusing,

Of a free and mighty people!"

Rome and all its fearless

Brutuses and Cocleses —

What a farce! Our heroes

Greater are by far.... And freedom —

'Twas the Dnieper laved it,

'Twas these rolling steppes that fed it,

'Twas these hills that gave it

Shelter...." Nay, 'twas washed
                                    by streams of

Blood and tears, and pillowed

On a mound of Cossack corpses,

On a lofty hill of

Ravaged corpses!... Read, I pray you,

Read our book of glory,

Let no word, no line escape you

Of that tragic story!

Do not miss a single tittle

Or a single comma.

Read, and ask yourselves: whose children

Are we? What's become of

Us that we should be in fetters?

Then the worth and merit

You will see of all your valiant

Brutuses, I swear it.

Slaves, Moscow's filth and dirt, the scum

Of Warsaw — that is what your lords are,

Your Hetmans! Aye, to you these words are

Addressed, Ukraine's proud offspring... Come,

Boast you that better than your fathers

You fit the yoke, friends? Do not boast!

For you are only birched and belted

And have your skin stripped off, at most,

While out of them the fat was melted.

That the Faith the Cossacks fought for

And in distant Trabzon

Boiled their famous dumplings — is it

This you boast of, brethren?

Aye, they ate their fill, I'll warrant!

As for you — you hunger,

And the crafty Germans living

In the Sich among you,

Plant potatoes for your pleasure....

Eat them, and the fame of

This, the land of freeborn Cossacks,

Sing! You care not, plainly,

Whose hot blood our soil has nourished.

All you want, I doubt not,

Is for this same soil to yield you

Spuds galore, and whatnot.

Yet you boast of our past conquests,

Poland's fall recalling.

Aye, she fell, but уом, my stalwarts,

You she crushed in falling!

For Moscow and for Warsaw too

Our fathers shed their blood.... They left us

That which they knew to be their due:

Their martial glory and their fetters!


To the end of her endurance

Has Ukraine been fighting.

Worse than any Poles her children

Torture and deride her.

From her heart, as if 'twere merely

Ale or beer, her righteous

Blood they draw, and proper vision,

Modern vision, try to

Give the hag. They'd have her marching

With the times, the cripple!

'Tis the Germans she must follow —

All quite right and simple.

Lead her onward, do, the blinded

Creature and bewildered,

Help her see, and she will care for

Her precocious children,

For the whole new brood, I promise!

Lead her on, and richly

For so doing she'll reward you:

Wisdom she will teach you.

From your greedy eyes the blinding

Scales will fall, and clearly

Through your fathers' living glory

That you prize so dearly

You will see.... Don't lie,not ever,

To yourselves, I warn you.

Study foreign books and writings,

But, my brethren, scorn not

Ours, our own. The Lord doth punish

Him who spurns his mother:

By his children he is treated

Like a leper; other

People too the villain banish

From their homes in horror;

Shunned by all, the earth he wanders....

Grief, a haunting sorrow

Fills my heart whene'er the sorry

Doings of my forebears

I remember.... To forget them

Yearn I do with sober

Mind and clear, and half of all my

Years^on earth would offer

If but God relieved my spirit

Of remembrance.... Often

Do I think: such is the glory

Of Ukraine, and shudder.

Heed my words, and let the sleepless

Dream and, dreaming, ponder

Of injustice.... Let the lofty

Mounds where lie the tortured

Come asunder; let the martyrs

Scathing tales and scorching

Of the fiends who slew them
                   tell you....

Brethren mine, embrace your

Younger brothers, I beseech you.

Proudly then you'll face your

Weeping mother, smiling mother....

Of her fate the mistress,

Free at last, a slave no longer,

She will bless and kiss you.

And forgot will be the shameful

Years of wrong forever,

And revived will be the glory

Of Ukraine, and fairer

Will she be, and glow the brighter

In the rays of morning.

Come, embrace, my friends and brothers,

Heed me, I implore you!

December 14, 1845)



Taras Shevchenko's poem
«I mertvy`m, i zhy`vy`m, i nenarozhdenny`m zemlyakam moyim…» /
           "I smerkaye, i svitaye, den` bozhyj mynaye"
(«І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм…» /
              "І смеркає, і світає, день божий минає")
Vyunishcha, December 14, 1845

Translated by Irina Zheleznova.

Taras Shevchenko. Selected Works. Poetry and Prose. Progress Publishers, 1979 p. 175 — 182.





На відео: Вірш Тараса Шевченка «І мертвим, і живим, і ненарожденним…» читає Костянтин Степанков.



Original publication:



    Тарас Шевченко


І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм
в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє

"Аще кто речет, яко люблю Бога, а брата своего ненавидит, ложь есть."
(Соборно[е] послание Иоанна. Глава 4, с. 20)


І смеркає, і світає,

День божий минає,

І знову люд потомлений,

І все спочиває.

Тілько я, мов окаянний,

І день і ніч плачу

На розпуттях велелюдних,

І ніхто не бачить,

І не бачить, і не знає –

Оглухли, не чують;

Кайданами міняються,

Правдою торгують.

І Господа зневажають,

Людей запрягають

В тяжкі ярма. Орють лихо,

Лихом засівають,

А що вродить? побачите,

Які будуть жнива!

Схаменіться, недолюди,

Діти юродиві!

Подивіться на рай тихий,

На свою країну,

Полюбіте щирим серцем

Велику руїну,

Розкуйтеся, братайтеся,

У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що немає

І на небі, а не тілько

На чужому полі.

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля.

Нема на світі України,

Немає другого Дніпра,

А ви претеся на чужину

Шукати доброго добра,

Добра святого. Волі! волі!

Братерства братнього! Найшли,

Несли, несли з чужого поля

І в Україну принесли

Великих слов велику силу,

Та й більш нічого. Кричите,

Що Бог создав вас не на те,

Щоб ви неправді поклонились!..

І хилитесь, як і хилились!

І знову шкуру дерете

З братів незрящих, гречкосіїв,

І сонця-правди дозрівать

В німецькі землі, не чужії,

Претеся знову!.. Якби взять

І всю мізерію з собою,

Дідами крадене добро,

Тойді оставсь би сиротою

З святими горами Дніпро!

Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались,

Щоб там і здихали, де ви поросли!

Не плакали б діти, мати б не ридала,

Не чули б у Бога вашої хули.

І сонце не гріло б смердячого гною

На чистій, широкій, на вольній землі.

І люди б не знали, що ви за орли,

І не покивали б на вас головою.

Схаменіться! будьте люди,

Бо лихо вам буде.

Розкуються незабаром

Заковані люде,

Настане суд, заговорять

І Дніпро, і гори!

І потече сторіками

Кров у синє море

Дітей ваших… і не буде

Кому помагати.

Одцурається брат брата

І дитини мати.

І дим хмарою заступить

Сонце перед вами,

І навіки прокленетесь

Своїми синами!

Умийтеся! образ Божий

Багном не скверніте.

Не дуріте дітей ваших,

Що вони на світі

На те тілько, щоб панувать…

Бо невчене око

Загляне їм в саму душу

Глибоко! глибоко!

Дознаються небожата,

Чия на вас шкура,

Та й засядуть, і премудрих

Немудрі одурять!

Якби ви вчились так, як треба,

То й мудрость би була своя.

А то залізете на небо:

«І ми не ми, і я не я,

І все те бачив, і все знаю,

Нема ні пекла, ані Раю.

Немає й Бога, тілько я!

Та куций німець узловатий,

А більш нікого!..» – «Добре, брате,

Що ж ти такеє?»

«Нехай скаже

Німець. Ми не знаєм».

Отак-то ви навчаєтесь

У чужому краю!

Німець скаже: «Ви моголи».

«Моголи! моголи!»

Золотого Тамерлана

Онучата голі.

Німець скаже: «Ви слав’яне».

«Слав’яне! слав’яне!»

Славних прадідів великих

Правнуки погані!

І Коллара читаєте

З усієї сили,

І Шафарика, і Ганка,

І в слав’янофіли

Так і претесь… І всі мови

Слав’янського люду –

Всі знаєте. А своєї

Дас[т]ьбі… Колись будем

І по-своєму глаголать,

Як німець покаже

Та до того й історію

Нашу нам розкаже, –

Отойді ми заходимось!..

Добре заходились

По німецькому показу

І заговорили

Так, що й німець не второпа,

Учитель великий,

А не те, щоб прості люде.

А ґвалту! а крику!

«І гармонія, і сила,

Музика та й годі.

А історія!.. поема

Вольного народа!

Що ті римляне убогі!

Чортзна-що – не Брути!

У нас Брути! і Коклеси!

Славні, незабуті!

У нас воля виростала,

Дніпром умивалась,

У голови гори слала,

Степом укривалась!»

Кров’ю вона умивалась,

А спала на купах,

На козацьких вольних трупах,

Окрадених трупах!

Подивіться лишень добре,

Прочитайте знову

Тую славу. Та читайте

Од слова до слова,

Не минайте ані титли,

Ніже тії коми,

Все розберіть… та й спитайте

Тойді себе: що ми?..

Чиї сини? яких батьків?

Ким? за що закуті?..

То й побачите, що ось що

Ваші славні Брути:

Раби, подножки, грязь Москви,

Варшавське сміття – ваші пани

Ясновельможнії гетьмани.

Чого ж ви чванитеся, ви!

Сини сердешної Украйни!

Що добре ходите в ярмі,

Ще лучше, як батьки ходили.

Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,

А з їх, бувало, й лій топили.

Може, чванитесь, що братство

Віру заступило.

Що Синопом, Трапезондом

Галушки варило.

Правда!.. правда, наїдались.

А вам тепер вадить.

І на Січі мудрий німець

Картопельку садить,

А ви її купуєте,

Їсте на здоров’я

Та славите Запорожжя.

А чиєю кров’ю

Ота земля напоєна,

Що картопля родить, –

Вам байдуже. Аби добра

Була для городу!

А чванитесь, що ми Польщу

Колись завалили!..

Правда ваша: Польща впала,

Та й вас роздавила!

Так от як кров свою лили

Батьки за Москву і Варшаву,

І вам, синам, передали

Свої кайдани, свою славу!

Доборолась Україна

До самого краю.

Гірше ляха свої діти

Її розпинають.

Заміс[т]ь пива праведную

Кров із ребер точать.

Просвітити, кажуть, хочуть

Материні очі

Современними огнями.

Повести за віком,

За німцями, недоріку,

Сліпую каліку.

Добре, ведіть, показуйте,

Нехай стара мати

Навчається, як дітей тих

Нових доглядати.

Показуйте!.. за науку,

Не турбуйтесь, буде

Материна добра плата.

Розпадеться луда

На очах ваших неситих,

Побачите славу,

Живу славу дідів своїх

І батьків лукавих.

Не дуріте самі себе,

Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають.

Чужі люди проганяють,

І немає злому

На всій землі безконечній

Веселого дому.

Я ридаю, як згадаю

Діла незабуті

Дідів наших. Тяжкі діла!

Якби їх забути,

Я оддав би веселого

Віку половину.

Отака-то наша слава,

Слава України.

Отак і ви прочитай[те],

Щоб не сонним снились

Всі неправди, щоб розкрились

Високі могили

Перед вашими очима,

Щоб ви розпитали

Мучеників, кого, коли,

За що розпинали!

Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата –

Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати.

Благословить дітей своїх

Твердими руками

І діточок поцілує

Вольними устами.

І забудеться срамотня

Давняя година,

І оживе добра слава,

Слава України,

І світ ясний, невечерній

Тихо засіяє…

Обніміться ж, брати мої.

Молю вас, благаю!

(14 декабря 1845, Вьюнища)


За матеріалами: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2001 р., т. 1, с. 348 – 354 (канонічний текст), с. 571 – 572 (варіанти), с. 737 – 740 (примітки).



Читайте твори Тараса Шевченка на "Малій Сторінці":

твори Шевченка
Уже для багатьох поколінь українців — і не тільки українців — Шевченко означає так багато, що сама собою створюється ілюзія, ніби ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо, і він завжди з нами, в нас. Та це лише ілюзія. Шевченко як явище велике й вічне — невичерпний і нескінченний. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з буттям рідної держави продовжується нею, вбираючи в себе нові дні й новий досвід народу, відгукуючись на нові болі та думи, стаючи до нових скрижалей долі. Він росте й розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення. Ми на вічному шляху до Шевченка...

More poems of Taras Shevchenko translated into English by Irina Zheleznova:

Poetical works of Taras Shevchenko (translation by Irina Zheleznova)

Irina Zheleznova —writer and translator, who seems to have worked for most of the major publishing houses of the former Soviet Union. She translated some of Taras Shevchenko's poetical works into English language in 1964,  having original melodic and rhythmic patterns been preserved.

Recent comments for the page
«Taras Shevchenko’s poem «To the Dead, the Living and the Unborn» («І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє»). English translation by Irina Zheleznova.»:
Total amount of comments: 0    + Leave a comment