Poem "Young masters, if you only knew" - Taras Shevchenko (translated by John Weir)

Taras Shevchenko

Young masters, if you only knew

("Yakby vy znaly, panychi" -

"Якби ви знали, паничі")

Translated by John Weir

Young masters, if you only knew
How people weep there all life through,
You’d not compose your rhapsodies,
And God for nothing you’d not praise,
Nor mock our tears by twisting truth.
That tranquil cottage in the grove
You call a paradise - I know.
In such a cottage once I dwelt,
It was there my first hot tears were spilt,
My early tears! I know no vice,
No wrong or ill, however rare,
That’s not found in that cottage fair....
And yet they call it paradise!
I do not call that little house
In a small village, by a copse,
A very paradise on earth.

It was there my mother gave me birth
And, singing as her child she nursed,
She passed her pain to me.... It was there,
In that wee house, that Eden fair,
That I saw hell.... There people slave
Without a let-up night and day,
Not even having time to pray.
In that same village to her grave
My gentle mother, young in years,
Was laid by toil and want and cares.
There father weeping with his brood
(We were but tiny, tattered tots),
Could not withstand his bitter lot
And died at work in servitude!...

And we - we scattered where we could
Like little field mice. I to school -
To carry water for the class.
My brothers slaved on the estate
And then, conscripted, marched away!
And you. my sisters! Fortune has
Reserved for you the cruellest fate!
What is the purpose of your life?
Your youth in service slipped away,
Your locks in servitude turn grey,
In service, sisters, you will die!
My blood runs cold when I recall
That cottage in the village fair!
Such deeds, O God, do we do there
Where piety rules over all
And all in paradise should dwell!
Of heaven we have made a hell,
Yet for another heaven call.
We with our brothers live in peace,
We with our brothers plough the fields,
And water them with brother’s tears.
And also, maybe.... Nay, I fear,
But so it seems.... perhaps. O God
(Because without Thy will divine
we’d not in nakedness repine
In paradise), perhaps You mock
Us also, Father, from the sky
And with the masters You conspire
On how to rule us here below.
For look: there smiles a verdant grove,
And from behind the grove a pool
Peeps shyly out, behind it stands
A row of willows washing hands,
Their branches, in the waters cool....
Is this not truly paradise?
Look once again until your eyes
See what has made this heaven cruel!

Will you see gladness, hear but praise
Of God for all that He has done,
For all the marvels He has made?
No, not a bit! There’s praise for none!
Just blasphemy and blood and wails -
All things are curst, all is blasphemed!
There’s nothing sacred left on earth. ..
And even Thee, it seems to me,
The people have already cursed!

Тарас Шевченко

ЯКБИ ВИ ЗНАЛИ, ПАНИЧІ

Якби ви знали, паничі,
Де люде плачуть живучи,
То ви б елегій не творили
Та марне Бога б не хвалили,
На наші сльози сміючись.
За що, не знаю, називають
Хатину в гаї тихим раєм.
Я в хаті мучився колись,
Мої там сльози пролились,
Найперші сльози; я не знаю,
Чи єсть у Бога люте зло!
Що б у тій хаті не жило?
А хату раєм називають!

Не називаю її раєм,
Тії хатиночки у гаї
Над чистим ставом край села.
Мене там мати повила
І, повиваючи, співала,
Свою нудьгу переливала
В свою дитину... В тім гаю,
У тій хатині, у раю,
Я бачив пекло... Там неволя,
Робота тяжкая, ніколи
І помолитись не дають.

Там матір добрую мою,
Ще молодую, у могилу
Нужда та праця положила.
Там батько, плачучи з дітьми
(А ми малі були і голі),
Не витерпів лихої долі,
Умер на панщині!.. А ми
Розлізлися межи людьми,
Мов мишенята. Я до школи —
Носити воду школярам.
Брати на панщину ходили,
Поки лоби їм поголили!
А сестри! сестри! Горе вам,
Мої голубки молодії,
Для кого в світі живете?
Ви в наймах виросли чужії,
У наймах коси побіліють,
У наймах, сестри, й умрете!

Мені аж страшно, як згадаю
Оту хатину край села!
Такії, Боже наш, діла
Ми творимо у нашім раї
На праведній Твоїй землі!
Ми в раї пекло розвели,
А в Тебе другого благаєм,
З братами тихо живемо,
Лани братами оремо
І їх сльозами поливаєм.

А може, й те ще... Ні, не знаю,
А так здається... сам єси...
(Бо без Твоєї, Боже, волі
Ми б не нудились в раї голі).
А може, й Сам на небесі
Смієшся, батечку, над нами
Та, може, радишся з панами,
Як править миром! Бо дивись,
Он гай зелений похиливсь,
А он з-за гаю виглядає
Ставок, неначе полотно,
А верби геть понад ставом
Тихесенько собі купають
Зелені віти... Правда, рай?
А подивися та спитай!
Що там твориться, у тім раї!
Звичайне, радость та хвала!
Тобі, єдиному, святому,
За дивнії Твої діла?

Отим-бо й ба! Хвали нікому,
А кров, та сльози, та хула,
Хула всьому! Ні, ні, нічого
Нема святого на землі...
Мені здається, що й самого
Тебе вже люди прокляли!