Taras Shevchenko's poem "The Heretic" (translated into English by John Weir)

        Taras Shevchenko

           THE HERETIC

  Translated by John Weir

            To Safafik 

Bad neighbours came and sat afire 
Their neighbour’s good new house:
They warmed themselves and then retired 
To sleep, arid failed to douse 
The smoking ashes from the fire,
And sow them to the winds.
The ashes at the cross-roads lay,
Grown cold, and yet within
A tiny spark alive remained,
And waited for the day 
It would be blown into a blaze,
Like an avenger waits
The hour to strike! A long, long time
Still glowed that living spark
And waited where the highways meet,
And then it, too, was dark.

’Twas thus the Germans to the torch 
The Slavic mansion put, and rent 
The family of Slavs apart,
And slyly planted in their hearts 
The savage serpent of dissent.

The 'blood, in rivers streaming, quenched 
The embers that yet glowed.
The fire site and the orphans then 
The German neighbours stole.
And so the children of the Slavs 
Grew up in slavery; 
In shackles fettered, they forgot 
Their very history!
But there, where once the fire had burned, 
Of brotherhood a brand 
Still glowed — still waited to be picked 
By strong and steady hand.
’Twas not in vain.... For you looked deep 
Where cold the ashes lie,
And found the ember with your heart 
And with your eagle eye!
You shone the torch of truth, O Sage,
The light of liberty...
And in the darkness and in chains
The large Slav family
You counted, naming every one,
Although no longer Slavs
But corpses of the Slavs you named.
And high upon a crag —
Upon the cross-roads of the world —
You stood like seer of old.

A miracle! — The corpses rose 
And opened up their eyes;
The brothers at each other gazed 
And fondly recognised,
Clasped hands in love, and warmly vowed 
Forever friends to be!
And all the Slavic rivers flowed 
Into a common sea!

Glory to you, sage and prophet,
O Czech, Slavic brother,
That you didn’t let our justice 
And our truth be smothered,
In the German flood to perish!
The sea you discovered.
The new Slavic sea of freedom,
I see filled with water,
On this sea will sail a vessel 
Full speed, sheets distended,
At the wheel a trusted helmsman,
Will steer steady-handed.
May your fame endure, Safafik,
Forever and ever,
For, into one sea you gathered 
All the Slavic rivers!
So, among your many laurels 
This mite, too, accept — 
My elegy, poor and artless,
To the saintly Czech,
To Jan Hus ^[44], exalted martyr 
And great patriot!
Please accept this tribute, father,
While I pray to God
That all Slavs as faithful brothers,
As one man should stand,
True sons of the sun of justice 
And heretics grand,
Such as was the deathless martyr
That at Constanz ^[45] flamed!    
They’11 bring peace to all the nations,    
Ana eternal fame!    

Pereyaslav, November 22, 1845

     The stone which the builders rejected 
     Is become the head of the corner.
     This is the Lord’s doing;
     It is marvellous in our eyes.
                       Psalm 117, Verse 22 
                
                
“With stark injustice all around 
The shackled people silent wait,
While on the apostolic throne 
There sits a fatted monk in state.
He wholesale trades in human blood 
And rents out heaven for a price!
Thy reign’s a mockery, O God,
Thy words of truth transformed to lies.
   Despoilers, cannibals, O Lord
   Are trampling justice ’neath their heels,
   They mock. Thy glory and Thy word,
   They mock. Thy power and Thy will!
   The very earth in bondage cries,
   As cries a mother for her young:
   Are there none, then, prepared to rise 
   To challenge slavery and wrong,
   The gospel of the truth defend,
   Direct the unenlightened throng?
   Are there not now such righteous men,
   O Lord, and never will be none?
   Oh no! The day of wrath will come,
   The day of Heaven’s vengeance just!
   And then the Papal Triple-crown ^[46]
   Will come down tumbling to the dust!
   It will come tumbling down! To brave
   Dire punishment and death
   Bless these frail hands of mine, I pray,
   O Lord, please give me strength!” 

’Twas thus that in his simple cell 
Jan Hus, the righteous, took the vow 
To break the chains of hell!... To eyes 
That were bereft of sight to show 
A miracle! ‘To battle, then!
God’s will be done!... Let come what may!”
And to the Chapel Bethlehem ^[47] 
The good man went to preach and pray.

   “In Jesus’ holy name, who died 
   Upon the cross to save us all,
   And in the twelve apostles’ name,
   Of Peter specially, and Paul.
   By virtue of this sacred Bull ^[48] 
   This woman, servant of the Lord,
   Is hereby cleansed of all her sins,
   And is absolved....”
                  “Who is? This whore?
   The same who just two days ago 
   Solicited on Praha’s streets.
   The same who drunken reeled and rolled 
   In taverns, in the market-place,
   And also on monastic cot!
   She paid some money from her gains,
   An absolution Bull sne bought,
   Now she’s as pure as any saint!...
   Almighty God!
   
Have mercy on people! In Thy serene heaven 
From wreaking relentless revenge take a rest!
Why dost Thou condemn Thy good, loyal children
To punishment ruthless? Take pity! Desist!

   Why didst Thou blind their eyes to light,
   Their common sense, their reason free 
   Imprison in the darkest night!...
   Oh people, look — the dawn is here!
   Awake. O Czechs, from your deep sleep.
   Cast off all cant, rise to your feet,
   Be men, not butt for priestly jeers!

The robber princes of the church 
Have trampled, plundered us, and raped 
Our land, as Tatars put the torch 
To Muscovy, and then they gave 
Their dogmas to us...! Fire and sword,
All that is evil, squabbles, war,
And endless misery and woes....
And Rome with bastards overflows!
Such are their dogmas, such the fame 
Which they have earned!... Now all who die, 
The holy conclave ^[49] has proclaimed,
And did not absolution buy,
Go straight to hell! But he who pays 
A double price is free to slay 
All but the Pope or priest, and then 
Goes straight to heaven! It’s the end!
Now thieves from one another steal 
Right in the church. Oh, serpent’s seed!
Have you not drunk your fill of blood?...

O Lord Almighty, it is not 
For me, a common man, to judge 
The wondrous deeds that by Thy will 
Are done on earth. Without a cause 
Thou wouldst not work the people ill.
Have mercy on us, Lord, I pray,
Deliver us from evil days!
For blasphemy corrupt my tongue,
But cure the earth of what is wrong.
Do not permit a priesthood vile
Thy glory and Thy name defile
And mock the common human throng!”

And Hus, as thus he prayed to God, 
Wept bitterly. “What does he plan?”
The people in amazement thought,
“’Gainst whom dares he to raise his hand!” 
“Look, people, look! It’s the decree 
I read to you....” He lifted it 
So all could see. The people reeled:
Hus tore the Papal Bull to bits!!
The echo of his action rolled 
Like thunder, till the news was told 
In the world capital, in Rome.
The monks sought hide-outs.... Terror gripped 
The hierarchy — fear of doom:
The proud tiara ’gan to slip!!
A serpent-pit, the Vatican 
With hissing monks is filled,
The monks of Rome and Avignon ^[50] 
Conspire in whispers shrill,
The anti-Popes ^[51] together buzz —
This all-prevading hiss
E’en shakes the walls. The cardinals
’Bout the tiara twist
Like serpents. And like alley cats
Over a mouse they spit
And at each other snarl... Of course,
They have good reason to:
There’s fur, and hides... and meat galore!!!
The very walls shook, too,
With grim foreboding when the geese [52]
In Prana ’gan to honk
And flew the eagles ^[53] to engage
In battle. .. Then the monks
Bestirred themselves, in council met
And ’gainst Jan Hus resolved
To take stern steps. In Constanz they
A raven’s rally called! ^[54]
They undertook to closely watch 
And all precautious take
Lest to the spacious Slavic plains 
The grey-winged fowl escape.
As ravens cover black a field,
So monks converged in mighty throngs 
On Constanz city from all sides;
Like hungry locusts, all around
The dukes and barons are encamped 
With heralds, minstrel-troubadours 
And squires and servants by the score, 
While on the highways soldiers tramp 
   In snake-like columns. Noble dames 
   Are followed by the German herd,
   Some riding asses, some afoot,
   And some with falcons — all inflamed 
   With fever of the hunt, to kill!
   O Czech! D’ye hold your courage still?? 
   Look at the might that’s here arrayed 
   As though to bar Attila’s ^[55] horde 
   Or else to start a new Crusade!
   
In Praha angry rumblings grow 
The thousand-headed synod’s damned,
Both king and emperor ^[56] condemned 
On every side! Hus must not go 
To Constanz! But Jan Hus replied.
“God’s with me still! I do not quake!
My brothers, I don’t fear to die!
I’ll teach a lesson to those snakes!
I’ll tear the poison fangs away!”
The Czech then saw him on his way 
Like loving sons their father kind....
All bells that morn together tolled 
In Constanz for the meet.
The cardinals in crimson robes 
Foregathered, fat and sleek 
Like prize bulls in a cattle pen.
The prelates took their seats, 
Three Popes, some kings, and noblemen 
Of various degrees;
Like Judases, in court unjust 
They had assembled there 
To judgement pass on Jesus Christ.
A clamour filled the air
Like in a Tatar camp, or when
A Jewish school is on.... And then —
The din stopped dead and all were hushed!...
Straight, like a cypress on a plain 
In Lebanon - encased in chains,
He calmly stood before them: Hus!
He swept the whole assembly base 
With eagle eye from face to face.
With limbs atremble, pallid cheeks,
His judges at the martyr gazed 
In heavy silence. “Did you seek 
My presence here for a debate?
Or did you wish my chains to see??”
“Be silent, brazen Czech...” They hissed 
Like vipers stirred up in their nest,
Then roared like frenzied beasts:
“A heretic! A heretic!
You sow dissension’s evil seed!
You seek to foster schisms and splits!
God’s holy will you do not heed!...”
“Pray, let me speak one word!” cried Hus.
“A heretic. You’re damned by God!
A heretic! A heretic!...”
The prelates in a frenzy roared,
“A trouble-maker!...” “Just one word!”
“You are condemned! You’re damned by all!...”
Jan Hus looked hard at the three Popes 
And walked out of the palace hall!...
“We’ve brought him down! We’ve brought him down!...” 
Restraint had long gone overboard.
“Auto-da-fe! Auto-da-fe!” ^[57] 
The synod all together roared.

The whole night long the monks and dukes 
Their triumph feted... feasted, drank,
And drunkenly they railed at Hus,
Until the matin church bells rang.
The dawn... The monks retired to pray 
For Hus. The sun, a ball of fire,
Rose o’er the mountain. Did it, too,
That morning want to watch what they 
To this most righteous man would do?...

   In Constanz all the bells were tolled 
   As Hus in chains was led 
   Along his own Golgotha, road....
   He snowed no sign of dread 
   But, climbing on the faggot pile,
   He turned and prayed aloud:
   “O God of mercy, what’s my crime?
   What have I done, O Lord,
   To these, Thy people? Men of God!
   Why do they want my blood?
   Why am I nailed upon the cross?
   Oh listen, people! Pray!
   Oh pray, ye guiltless ones, because 
   You, too, will end this way!
   For savage beasts into the fold 
   Have crept as sheep disguised,
   And now their wolfish claws they show...
   You’ll find no place to hide,
   No shelter from their greedy fangs.
   A sea of blood will flow!
   The blood from your own children’s veins....
   Oh woe, my people, woe!
   There in crimson robes attired 
   They stand! Their eyes are mad 
   With lust.... It’s blood....”
                      “Set fire! Set fire!”
   “It’s blood that they demand!
   They want your blood...!” Then clouds of smoke
   Concealed Jan Hus from view.
   
“Pray, people!” still the good man spoke,
“They know not what they do!
Forgive them, Lord....” No further sound 
Came from the martyr’s pyre!
With eyes intent, the monks like hounds 
Were clustered ’round the fire.
They feared he’d snake out from the coals 
And slip along the ground 
To the tiara of the Pope 
Or to a royal crown.
The fire died down. The wind blew free 
The ashes o’er the ground.
And yet the common folk could see 
A red snake wrapped around 
The triple-crown. The monks retired 
Te Deum for to sing,
Then to the festive boards they hied 
To gorge themselves and drink 
Till they were bloated fit to burst.
With heavy hearts and sore,
A group of Czechs came, scraped some earth
From where he died, ana bore
That dust to Praha. It was thus
The monks condemned to die
And at the stake burned good Jan Hus....
And yet God’s truth defies
Their bonfire. From behind the clouds
An eagle, not a goose,
Shall swoop, the triple-crown to claw —
And they don’t even guess!
Without a care, the monks and lords
Dispersed each to his nest
From that red feast, like carrion crows.
In idleness they rest
And roister in their castle dens.
And as they feast and drink
And chant Te Deum now and then, 
Their skins are save, they think. 
The danger is no more.... But wait!
Old Zizka in Tabor ^[58]
Above his hoary head has raised    
And flashed the mace for war.  

Тарас Шевченко

     ЄРЕТИК

       Поема

Запалили у сусіда
Нову добру хату
Злі сусіди; нагрілися
Й полягали спати,
І забули сірий попіл
По вітру розвіять.
Лежить попіл на розпутті,
А в попелі тліє
Іскра огню великого.
Тліє, не вгасає,
Жде підпалу, як той месник,
Часу дожидає,
Злого часу. Тліла іскра,
Тліла, дожидала
На розпутті широкому,
Та й гаснути стала.
Отак німота запалила
Велику хату. І сім’ю,
Сім’ю слав’ян роз’єдинила
І тихо, тихо упустила
Усобищ лютую змію.
Полилися ріки крові,
Пожар загасили.
А німчики пожарище
Й сирóт розділили.
Виростали у кайданах
Слав’янськії діти,
І забули у неволі,
Що вони на світі!
А на давнім пожарищі
Іскра братства тліла,
Дотлівала, дожидала
Рук твердих та смілих.
І дождалась... Прозрів єси
В попелі глибоко
Огонь добрий смілим серцем,
Смілим орлім оком!
І засвітив, любомудре,
Світоч правди, волі...
І слав’ян сім’ю велику
Во тьмі і неволі
Перелічив до одного,
Перелічив трупи,
А не слав’ян. І став єси
На великих купах,
На розпутті всесвітньому
Ієзекіїлем,
І — о диво! трупи встали
І очі розкрили,
І брат з братом обнялися
І проговорили
Слово тихої любові
Навіки і віки!
І потекли в одно море
Слав’янськії ріки!
Слава тобі, любомудре,
Чеху-слав’янине!
Що не дав ти потонути
В німецькій пучині
Нашій правді. Твоє море
Слав’янськеє, нóве!
Затого вже буде повне,
І попливе човен
З широкими вітрилами
І з добрим кормилом,
Попливе на вольнім морі,
На широких хвилях.
Слава тобі, Шафарику,
Вовіки і віки!
Що звів єси в одно море
Слав’янськії ріки!
Привітай же в своїй славі
І мою убогу
Лепту-думу немудрую
Про чеха святого,
Великого мученика,
Про славного Гуса.
Прийми, отче. А я тихо
Богу помолюся,
Щоб усі слав’яне стали
Добрими братами,
І синами сонця правди,
І єретиками
Отакими, як констанцький
Єретик великий!
Мир мирові подарують
І славу вовіки!

Камень, его же небрегоша зиждущіи, сей бысть въ главу угла: отъ Господа бысть сей, и есть дивенъ во очесЂхъ нашихъ.
Псалом 117, стих 22.

«Кругом неправда і неволя,
Народ замучений мовчить.
І на апостольськім престолі
Чернець годований сидить.
Людською кровію шинкує
І Рай у найми оддає!
Небесний Царю! Суд Твій всує,
І всує царствіє Твоє.
Розбойники, людоїди
Правду побороли,
Осміяли Твою славу,
І силу, і волю.
Земля плаче у кайданах,
Як за дітьми мати.
Нема кому розкувати,
Одностайне стати
За Євангеліє правди,
За темнії люде!
Нема кому! Боже! Боже!
Чи то ж і не буде?
Ні, настане час великий
Небесної кари.
Розпадуться три корони
На гордій тіарі!
Розпадуться! Благослови
На месть і на муки,
Благослови мої, Боже,
Нетвердії руки!»
Отак у келії правдивий
Іван Гус думав розірвать
Окови адові!.. і диво,
Святеє диво показать
Очам незрящим. «Поборюсь...
За мене Бог!.. да совершиться!»
І в Віфліємськую каплицю
Пішов молиться добрий Гус.
«Во ім’я Господа Христа,
За нас розп’ятого на древі,
І всіх апостолів святих,
Петра і Павла особливе,
Ми розрішаємо гріхи
Святою буллою сією
Рабині Божій...»
«Отій самій,
Що водили по улицях
В Празі позавчора;
Отій самій, що хилялась
По шинках, по станях,
По чернечих переходах,
По келіях п’яна!
Ота сама заробила
Та буллу купила —
Те[пе]р свята!.. Боже! Боже!
Великая сило!
Великая славо! зглянься на людей,
Одпочинь од кари у світлому Раї.
За що пропадають? за що Ти караєш
Своїх і покорних, і добрих дітей?
За що закрив їх добрі очі,
І вольний розум окував
Кайданами лихої ночі!..
Прозріте, люди, день настав!
Розправте руки, змийте луду.
Прокиньтесь, чехи, будьте люди,
А не посмішище ченцям!
Розбойники, кати в тіарах
Все потопили, все взяли,
Мов у Московії татаре,
І нам, сліпим, передали
Свої догмати!.. кров, пожари,
Всі зла на світі, войни, чвари,
Пекельних мук безкраїй ряд...
І повен Рим байстрят!
От їх догмати і їх слава.
То явна слава... А тепер
Отим положено конглавом:
Хто без святої булли вмер —
У пекло просто; хто ж заплатить
За буллу вдвоє, ріж хоч брата,
Окроме папи і ченця,
І в Рай іди! Конець концям!
У злодія вже злодій краде,
Та ще й у церкві. Гади! гади!
Чи напилися ви, чи ні
Людської крові?.. Не мені,
Великий Господи, простому,
Судить великіє діла
Твоєї волі. Люта зла
Не дієш без вини нікому.
Молюся, Господи, помилуй,
Спаси Ти нас, святая сило,
Язви язик мій за хули
Та язви мира ізціли.
Не дай згнущатися лукавим
І над Твоєю вічно-славой,
Й над нами, простими людьми!..»
І плакав Гус, молитву дія,
І тяжко плакав. Люд мовчав
І дивувався: що він діє,
На кого руку підійма!
«Дивіться, люде: осьде булла,
Що я читав...» — і показав
Перед народом. Всі здрогнули:
Іван Гус буллу розідрав!!
Із Віфліємської каплиці
Аж до всесвітньої столиці
Луна, гогочучи, неслась.
Ченці ховаються... Мов кара,
Луна в конглаві оддалась —
І похилилася тіара!
Зашипіли, мов гадюки,
Ченці в Ватикані,
Шепочеться Авіньйона
З римськими ченцями,
Шепочуться антипапи,
Аж стіни трясуться
Од шопоту. Кардинали,
Як гадюки, в’ються
Круг тіари. Та нищечком,
Мов коти, гризуться
За мишеня... Та й як паки?
Однієї шкури
Така сила... а м’ясива!
Аж здригнули мури,
Як згадали, що у Празі
Загелкали гуси
Та з орлами летять биться...
Конглав схаменувся,
Зібрав раду. Положили
Одностайне стати
Против Гуса. І в Констанці
Всіх ворон скликати!
Та стерегти якомога
І зверху і здолу,
Щоб не втекла сіра птаха
На слав’янське поле.
Як та галич поле крила —
Ченці повалили
До Констанця; степи, шляхи,
Мов сарана, вкрили
Барони, герцоги і дюки,
Псарі, герольди, шинкарі,
І трубадури (кобзарі),
І шляхом військо, мов гадюки.
За герцогинями німота;
Хто з соколами на руках,
Хто пішки, верхи на ослах —
Так аж кишить! Все на охоту,
Мов гад у ірій, поспіша!
О чеху! Де твоя душа??
Дивись, що сили повалило —
Мов сарацина воювать
Або великого Аттілу!
У Празі глухо гомонять,
І цесаря, і Вячеслава,
І той собор тисячоглавий
Уголос лають! Не хотять
Пускать в Констанц Івана Гуса!
«Жив Бог! жива душа моя!
Брати, я смерті не боюся!
Я докажу отим зміям,
Я вирву їх несите жало!..»
І чехи Гуса провожали,
Мов діти батька...
Задзвонили у Констанці
Рано в усі дзвони.
Збиралися кардинали,
Гладкі та червоні,
Мов бугаї в загороду,
І прелатів лава.
І три папи, і баронство,
І вінчані глави;
Зібралися, мов Іуди,
На суд нечестивий
Против Христа. Свари, гомін,
То реве, то виє,
Як та орда у таборі,
Або жиди в школі...
І всім разом заціпило!..
Мов кедр серед поля
Ливанського, у кайданах
Став Гус перед ними!
І окинув нечестивих
Орліми очима.
Затрусились, побіліли,
Мовчки озирали
Мученика. «Чого мене —
Чи на прю позвали?
Чи дивиться на кайдани??»
«Мовчи, чеше смілий...» —
Гадюкою зашипіли,
Звірем заревіли.
«Ти єретик! ти єретик!
Ти сієш розколи!
Усобища розвіваєш,
Святійшої волі
Не приймаєш!..» — «Одно слово!»
«Ти Богом проклятий!
Ти єретик! ти єретик!.. —
Ревіли прелати. —
Ти усобник!..» — «Одно слово».
«Ти всіми проклятий!..»
Подивився Гус на папи
Та й вийшов з палати!..
«Побороли! побороли!..» —
Мов обеленіли.
«Автодафе! автодафе!..» —
Гуртом заревіли.
І цілу ніч бенкетовали
Ченці, барони... всі пили
І, п’яні, Гуса проклинали,
Аж поки дзвони загули.
І світ настав... Ідуть молиться
Ченці за Гуса. З-за гори
Червоне сонце аж горить.
І сонце хоче подивиться,
Що будуть з праведним творить?!
Задзвонили в усі дзвони,
І повели Гуса
На Голгофу у кайданах
І не стрепенувся...
Перед огнем; став на йому
І молитву діє:
«О Господи милосердий,
Що я заподіяв
Оцим людям? Твоїм людям!
За що мене судять!
За що мене розпинають?
Люди! добрі люди!
Молітеся!.. неповинні —
І з вами те буде!
Молітеся! люті звірі
Прийшли в овніх шкурах
І пазурі розпустили...
Ні гори, ні мури
Не сховають. Розіллється
Червонеє море
Крові! крові з дітей ваших.
О горе! о горе!
Онде вони! в ясних ризах.
Їх лютії очі...
Уже крові...» — «Пали! пали!..»
«Крові! крові хочуть!
Крові вашої!..» І димом
Праведного вкрило.
«Молітеся! молітеся!
Господи, помилуй,
Прости Ти їм, бо не знають!..»
Та й не чути стало!
Мов собаки, коло огню
Кругом ченці стали.
Боялися, щоб не виліз
Гадиною з жару
Та не повис на короні
Або на тіарі.
Погас огонь, дунув вітер
І попіл розвіяв.
І бачили на тіарі
Червоного змія
Прості люде. Пішли ченці
Й Te Deum співали,
Розійшлися по трапезах
І трапезували
І день і ніч, аж попухли.
Малою сім’єю
Зійшлись чехи, взяли землі
З-під костра і з нею
Пішли в Прагу. Отак Гуса
Ченці осудили,
Запалили... Та Божого
Слова не спалили,
Не вгадали, що вилетить
Орел із-за хмари
Замість гуся і розклює
Високу тіару.
Байдуже їм, розлетілись,
Мов тії ворони,
З кровавого того свята.
Ченці і барони
Розвернулись у будинках
І гадки не мають —
Бенкетують та інколи
Te Deum співають.
Все зробили... Постривайте!
Он над головою
Старий Жижка з Таборова
Махнув булавою.