Taras Shevchenko. Poem "Isaiah. Chapter 35. An imitation" (translated by John Weirby John Weir)

       Taras Shevchenko

                 ISAIAH

              Chapter 35

               An imitation

("Isaiia. Hlava 35. Podrazhanie")

       Translated by John Weir

Rejoice, o desert, arid wilderness!
Rejoice, o barren land, whose nakedness
No raiment knows of golden grain!
Let blossoms bright bedeck your plain!
Lo, like the banks of holy Jordan
With gardens lush and meadows verdant
You’ll flourish in the days to be!
And then the honour and the glory
Of Lebanon and Carmel hoary,
Not crafty cant, will mantle thee
In priestly vestment, sewn so finely,
Goodwill and freedom for their living,
With golden thread on silken sheen.
And then the people blind and witless
A miracle divine shall witness.
The toil-worn, weary bondsmen’s hands
That day will rest at ease.
And from their iron fetter-bands
Their legs will be released!
Rejoice, ye poor, take heart, ye meek -
This Judgement Day on Earth,
And God has come to set you free,
Who chains have borne since birth.
And to ill-doers He will mete
According to their crimes!
When sacred justice, Lord, arrives
If only for a fleeting hour
To rest upon this Earth of ours...
The blind will open up their eyes,
The halt like startled stags will run.

The dumb will find their voice once more;
And like a flood the words will pour
Until this parched and sterile plain
Is watered with reviving rain
And comes to life; gay streams will flow
Through fertile fields, and shady trees
About the silver lakes will grow,
While song-birds make all Nature glow.
Then land and lake with life will teem,
In place of narrow roads of old
On every side there will unfold
New highways, broad and sacred roads

Of freedom: and the rulers won’t
Those new roads discover,
But all the slaves will tread those ways
Without fuss or bother
To come together, brothers free,
In gay celebration.
And where the desert was, will be
Happy habitations.

     Тарас Шевченко

     ІСАІЯ. ГЛАВА 35

        (Подражаніє)

Радуйся, ниво неполитая!
Радуйся, земле, не повитая
Квітчастим злаком! Розпустись,
Рожевим крином процвіти!
І процвітеш, позеленієш,
Мов Іорданові святиє
Луги зелені, береги́!
І честь Кармілова і слава
Ліванова, а не лукава,
Тебе укриє дорогим,
Золототканим, хитрошитим,
Добром та волею підбитим,
Святим омофором своїм.
І люде темнії, незрячі,
Дива Господнії побачать.
І спочинуть невольничі
Утомлені руки,
І коліна одпочинуть,
Кайданами куті!
Радуйтеся, вбогодухі,
Не лякайтесь дива, —
Се Бог судить, визволяє
Долготерпеливих
Вас, убогих. І воздає
Злодіям за злая!
Тойді, як, Господи, святая
На землю правда прилетить
Хоч на годиночку спочить,
Незрячі прозрять, а кривиє,
Мов сарна з гаю, помайнують.
Німим отверзуться уста;
Прорветься слово, як вода,
І дебрь-пустиня неполита,
Зцілющою водою вмита,
Прокинеться; і потечуть
Веселі ріки, а озера
Кругом гаями поростуть,
Веселим птаством оживуть.
Оживуть степи, озера,
І не верствовії,
А вольнії, широкії,
Скрізь шляхи святії
Простеляться; і не найдуть
Шляхів тих владики,
А раби тими шляхами
Без ґвалту і крику
Позіходяться докупи,
Раді та веселі.
І пустиню опанують
Веселії села.

(25 березня 1859 р., С.-Петербург)